Бажаєш бути успішним - читай

Пам'яті героям Небесної сотні присвячується....

Кричить душа! Волає! Плаче!

Від болю, розпачу, біди!

Від сліз обпечена неначе,

Мене за сльози не суди!

Їх не ховаю! Не стидаюсь!

Та де їх стільки вже взялось?

Я з побратимами прощаюсь!

Їм тут померти довелось!

Їх кров і досі на бруківці

І душі їхні серед нас!

Сліз не ховайте українці

У цей страшний, трагічний час.

Твої ровесники країно!

Пліч-опліч також їх батьки!

Вшануй героїв Україно!

Свої їх вбили покидьки…

Закриті очі, а на лиця,

Неначе усмішка зійшла!

Як будуть жити їхні вбивці?

Їх кожна мати прокляла…

Життя віддали за свободу

І їх ніхто не заставляв!

Якщо такі сини в народу,

То він таки народом став!

Героям слава! Слава! Слава!

І пам'ять вічна у серцях!

А монументом їм ДЕРЖАВА!

І жовто-синій неба стяг!

Мирослав Вересюк

Невідомий воїн

Уранці 18 лютого нескінченна колона людей рухалася вгору Інститутською вулицею до Верховної Ради України. Раптом із-за наших спин пролунало:

-      - Пропустіть колону! Пропустіть колону!

Люди відступили на тротуари, створивши живий коридор, і цим коридором пройшли лави самооборони Майдану. Їм скандували: «Молодці», і ніхто не очікував, що для багатьох цих воїнів у масках, касках, зі щитами цей марш – останній. Буквально через дві години «беркут» отримав наказ стріляти в людей...

Та коли ми ще не знали, що це починалася найстрашніша й найтрагічніша доба народних протестів і остання доба кривавого режиму, увагу привернув іще один – самотній охоронець Майдану. Він ішов назустріч колоні – в масці й касці зі щитом. Він повертався на майдан. Утім, не це вразило найбільше. Хоч обличчя хлопця розгледіти ніхто не міг, усі зразу зрозуміли, що це підліток. Мабуть його завернули старші, побачивши, скільки беркутівців там – перед Верховною Радою і довкола неї. Він повертався захищати священне місце поки дорослі будуь у найгарячішому місці. А може, він був там сам по собі. Він хотів бути там, де був майже весь Київ і представники всієї України, але залишився сам собою і сам по собі.

І за всю тримісячну історію Майдану 2013-2014рр. я не бачив більш виразної та зворушливої картини. Адже всі ми прийшли туди не воювати. Так, ми виступили проти брехливої, жорстокої і злодійкуватої влади. Притому всі дорослі люди в колоні усвідомлювали, що автоматам і сльозогінному газу ми нічого не можемо протиставити, - крім єдиного свого і найдорожчого скарбу. Крім нашої людської гідності. Ми йшли разом, але кожен був сам собою і сам по собі. Бо гідність народу складається з гідності всіх його представників. І не з суми, а з добутку. А якби не цей сповнений гідності підліток, який ішов нам назустріч, - звідки, з майбутнього... Можливо, ми й не змогли б перемогти.

                                           Сергій Іванюк

Усіх охочих вшанувати пам'ять полеглих героїв запрошуємо до Маневицької районної бібліотеки для дітей на годину пам'яті "Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну...", яка відбудеться              19 лютого  о 11.30 год.