Обласний конкурс

Лише Батьківщина, лише Україна

Читачі бібліотек району взяли участь в обласному конкурсі "Думи і мрії" серед учнів 1-11 класів.

Було дуже приємно і радісно спостерігати, як саме бачать і відчувають свою Батьківщину наші діти. В їх творах змальована чарівна природа рідного краю  та українські традиції, і що дуже важливо, що в кожному творі відчувається любов і патріотизм до Батьківщини.

Омельчук Софія, 11 кл., с. Годомичі. 

                                       Лише Батьківщина, лише Україна

Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Недаремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук, сходом сонця, сіянням зірок…

У кожної людини своя Батьківщина і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі, бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під моїм вікном розквітне біла акація.

Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима – єдина пора року, коли я з друзями можу погратися у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…

Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це – квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країв, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це – травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змиваючи залишки брудного снігу, впадають у повноводий Стир.

Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.

Люблю річку Стир з мальовничими берегами та із завзятими рибалками, які можуть просидіти цілий день за ловлею лящів. Люблю збирати суницю на лісовій галявині, радіючи кожній ягідці. Люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання журавлів.

Люблю українську осінь з вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводими ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати комбайни, поспішаючи вчасно підготуватись до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям, які на ній працюють, свої дарунки.

Я пишаюсь тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.

Вірю, що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.

 Хитряк Діана, уч. 8кл., с.Цміни

 Єдина Україна

Моя ненька Вкраїна в вогні.

Вона тужить і гірко плаче.

Брате, руку свою простягни.

Сестро, витри сльозу гарячу!

Кров невинна рікою тече,

Кращі соколи склали крила.

За майбутнє щасливе твоє,

Щоб була Україна єдина!

На Майдані в смертельнім бою

Вибір свій відстояли люди.

Захисти Україну свою!

Бо дороги назад вже не буде!

В нікуди вів нас шлях слизький.

До Європи нам слід прямувати.

Східний брате, ти це зрозумій,

Рідну землю не дай розірвати!

Хай не лізуть до нас вороги!

Дух козацький вже їм не здолати!

Бо єдині в нас захід і схід,

Як єдина Вкраїна в нас мати!

 Ми чекаєм тебе, солдате!

Гримлять у полі гармати,

Українська земля горить.

Чекає синочка мати,

Молиться і не спить.

Дівчина хлопця чекає,

Про щастя її мрії й сни,

Вони лиш одного бажають:

Верніться живими з війни!

Війна ця не нами почата,

Про мир наші плани усі.

Та руку кривавого ката,

Зуміємо ми відвести.

Рабами не будем ніколи!

І ворогу нас не здолать!

Бо вміємо ми воювати,

А матері уміють чекать.

 Гринюк Аліна, 4кл., с.Довжиця 

Я в країні хорошій живу.

І добре я знаю мову свою.

Україною зветься держава моя.

А мова її як спів солов’я.

Тут є багато озер і річок,

І чимало чудових містечок.

Ще в Україні є гори й моря.

Тут найчудовіше в світі життя.

Нехай Україна завжди живе.

І нація наша ніколи не вмре.

Нехай українці люблять її,

І щастя їм буде тоді на земля.

 Шевчук Оксана, 9кл., с.Будки 

Пам’ятай, Україно…

Є на світі для нас лиш одна Батьківщина,

Що сонцем зігріта, промінням ясним.

Але раптом, чомусь, стала плакать дитина,

Бо схилилась Вкраїна над ворогом лихим…

Хіба мало ти, рідна, натерпілася горя?!

Поляки, татари, австрійці… Посли…

Хіба мало було нам біди і від моря?!

О, скільки людей геть невинних вмерли…

Ти згадай, Україно, ту лихую годину,

Коли на Майдані ті труни несли.

Не хотів батько кидать свою рідну дитину,

Але куля і снайпер йому смерть принесли.

Ти же бачиш, країно, ті події на Сході.

Тебе ж захищають твої рідні сини!..

Так багато біди є в козацькому роді,

Але в цьому ми немаєм своєї вини.

Плаче і плаче ще маленька дитинка,

Бо тата немає вже на світі живим,

Бо терпить усі болі її мати – Україна,

Бо схилилась вона над злим і лихим.

О, ненько Вкраїно, прошу, піднімись,

І розправ свої крила одвічні!

І згадай, як то було раніше колись,

Коли ще не стались ті події трагічні…

Пам’ятай, Україно, що «вчора» минуло,

Нехай і забрало з собою синів.

Та настало «сьогодні» і на серці тепліше,

Бо ніхто не покладе вже своїх голів.

Тож любіть Україну, як неньку любіть!

Хай у серці живе лише дух патріота.

Любіть Україну кожну секунду і мить,

І підкорені будуть усілякі висоти!

Михальчук Ярослав, 11кл., с.Четвертня

                              

                                              Свистіли кулі, ревли гармати –

                                              Біля ікони зчорніла мати.

                                              Благала Бога, Діву Марію

                                                        Вберегти сина – її надію.

  

У світі безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється.

Всі хвилювання видаються мізерними і незначущими, а натомість їм приходить усвідомлення правдивості нашого життя. Раптом спадає світ ілюзій і перед нами постає реальна картина того, що відбувається.

Не одне лихо спіткало українців: війни, Голодомор, пригноблення. Сотні, тисячі полеглих за волю, за долю.

Рідна ненько, Україно! Які гріхи спокутуєш? За що гинуть твої діти? Чому плачуть над зруйнованими гніздами лелеки?

Після тривалого гіпнотичного сну через чотири століття після славетного періоду звитяжності – Козаччини – знову український народ постав проти зла, фальші і лицемірства. Непоборне бажання українців бути вільними змусило людей знову взяти в руки зброю, адже навіть Господь не може врятувати рабів. «Рабів до раю не пускають!» - ці заклики лунали на майдані і глибоко вкоренилися у свідомості українців. Народ прокинувся, переборов нечисть і усвідомив: націю об’єднує не лише однакова паспортна обкладинка, а спільна історія, спільна душа.

Борці за щастя, добро, мир. Люди, які люблять свою землю більше за власне життя. Історія пам’ятає лише найвідоміші імена. А скільки їх – отих безіменних, маловідомих, ніким не згаданих, завчасно полеглих, скалічених, взятих в полон!

Моє серце наповнює два почуття: смутку і вдячності. Вдячності тим, хто воює за волю – відомим і безіменним, адже усі вони є героями, бо боротьба – завжди для мужніх, відважних, патріотів. Смутку за тих, чиє серце спинила ворожа куля, за матерів, які віддали рідній землі найдорожче – своїх дітей. І чистою душею благаю у Бога заступництва:

Вислухай, Господи, щирі бажання,

Мій край.

Хай усміхнеться мамі дитина,

Буде щаслива моя Україна,

Господи, дай.

Ковердюк Марта, 8кл., с.Оконськ 

Моя Батьківщина – Україна

Україна… Як солодко й гірко водночас звучить для нас це слово. У когось воно викликає сум, а у мене – бажання боротися.

Україна протягом багатьох років вела криваву боротьбу за свою незалежність, цілісність. Вона встала з колін, подавши приклад сильної держави із незнищенною нацією. Для мене Україна – щось невимовно болюче, дороге та рідне.

Зараз на Сході моєї Батьківщини точиться кривава боротьба із російськими загарбниками – сильним та запеклим ворогом.

Там, де сонце встає з-за лиману,

Де степи українські цвітуть,

Ріки крові, з гармати – тумани,

І вода вже не та – каламуть.

Так писала я, і з моїми рядками згідні усі мої друзі та рідні. Чобіт окупанта топче родючі землі, знищує все на своєму шляху. Хоч би як там не було – я вірю, що настане день, у якому закінчиться війна і Україна знову стане країною добра та миру.

Я зроблю все, щоб моя Батьківщина стала могутньою державою світу.

  Діти України

Синє небо, цвіт калини,

Срібний голосок струмка.

Всі ми діти України,

І вона одна така.

Трави вітер колихає,

Степ широкий нас віта.

Кращої землі немає

Тут тече Дніпро – ріка.

Славний соловейка голос,

Ліс зелений, подивись…

Поле жовте – колос й колос!

Тут зростали я і ти.

Краще, як на Україні.

Місця в світі не знайти.

Будем дітьми Батьківщині.

Я – дочкою, сином – ти.

 Кулініч Аліна, уч. 6-Бкл., ЗОШ №2 I-IIIст.-гімназії ім. А.П.Бринського 

 Україно! Ти для мене диво

Найбільшим дивом для мене є рідна земля, моя Україна. Казковий, чарівний образ рідного краю. Хіба не казковою є природа солов’їної України? Вона така завжди нова, несподівана, натхненна.

Українські видноколи – це чепуруха – верба над тихоплинною річкою, сором’язлива берізка у білому в чорний горошок платтячку, красуня калина, що схожа на наречену у весняному буйноцвітті.

Художниця-природа намалювала на тихих українських просторах зелені луги, золоті пшеничні поля, задумливі річкові плеса, багряні осінні ліси, білі свічки квітучих каштанів, шпилі карпатських вершин, червоні голівки допитливих мальв. Це жива казка рідної землі, що ніколи не закінчується.

Диво неньки України – мова. Солов’їною, калиновою називаємо її. Вона відтворює літопис нашого життя, передає найглибші думки й найніжніші почуття. Мова рідна – одне з чудес землі, витканої з м’яти та барвінку, - України.

Історія України схожа на казку, але таку довгу, майже безкінечну, в якій довелося битися, не з одним багатоголовим змієм. Ось і зараз іде битва на Сході, яку називають таким тривожним словом АТО.

Мені тривожно за долю рідної землі, моєї України, долю моєї родини, моїх чотирьох щасливих сестричок. Я вірю, що наша держава, така ще юна, вистоїть, здолає видимого й невидимого ворога. Вона дивуватиме українців і світ. Ми будемо гордитися нею і любитимемо понад усе.

Ткачук Устина, 2кл., с.Граддя

Україно! Люба! Мила!

Ти усіх нас захистила.

Ти любила нас як мати

Злякане своє дитятко.

Коли настала ніч сумная,

Ти покривалом нас вкривала.

І вчасно ти нс захищала.

Україно моя мила!

Я тебе люблю!